Сьогодні День народження легендарного актора кіно і театру Кахі Кавсадзе. Йому виповнилося 81 рік. Актор народився 5 червня 1935 року в Тбілісі. Нащадок аристократичного роду все життя пропрацював в Тбіліському театрі імені Шота Руставелі. Кахі Кавсадзе зіграв безліч ролей як в театрі, так і в кіно.
Його дебют в кіно відбувся у 50-их роках. У 1981 році Кахі Кавсадзе було присвоєно звання народного артиста Грузії. «Мелодії Верійського кварталу», «Дерево мрії», «Житіє Дон Кіхота і Санчо», в якому Кахи зіграв Дон Кіхота; «Метелик», «Покаяння» – загалом творчий доробок видатного актора налічує близько 80 ролей у кіно. Повний список фільмографії можна переглянути тут.
Однією з перших великих ролей Кахі Кавсадзе – Абдулла з фільму “Білого сонця пустелі”.
– У 1968 році, коли почалася робота над фільмом, мені виповнилося 33 роки, але знімався я дійсно дуже мало. Так, час від часу запрошували грати епізодичні ролі. І Абдулла став моєю першою великою роботою в кіно, – розповів він obozrevatel. По-перше, було дуже спекотно. Мені, наприклад, для того щоб сховатися від пекучого сонця, доводилося ховатися під конем. Це був арабський скакун. Взагалі-то, вони дуже неспокійні, нервові, але неймовірно розумні. Кінь відчувала, що я від чогось ховаюся, тому стояла струнко. А по-друге, ніхто не забезпечив нам навіть мінімально стерпних умов роботи і побуту. І жили ми в кімнатах без туалету і умивальника, в кінці коридору одна вбиральня на всіх. Про кондиціонери або хоча б вентиляторах мова, як ви розумієте, взагалі не йшлося. А адже нам треба було не тільки терпіти всі ці незручності, але ще й працювати, адже картина-то історична – з гримом, костюмами, трюками.
- І що, всі зйомки проходили в таких екстремальних умовах?
– Скільки я себе пам’ятаю, було так, і ми вважали, що це нормально. Я завжди наводжу в приклад інший свій фільм – “Житіє Дон Кіхота і Санчо”. Ось де був жах! Досі дивуюся, як я тоді не помер. Правда, схуд на 30 кілограмів, “посадив” собі шлунок. На знімальному майданчику не було передбачено місце для відпочинку артистів, я, наприклад, відпочивав в сідлі. Чому так відбувалося? Не знаю. Напевно, господарі країни думали: “Тебе в кіно знімають, гроші за це платять, а ти ще якісь умови вимагаєш?! Обурює!” А ми були смиренними людьми. Не знали, наприклад, що під час зйомок можна обідати. Тільки зараз, буквально кілька років тому, артистів на майданчику почали годувати.
- Сьогодні з кимось з партнерів по зйомках зустрічаєтеся?
– Донині дружний з Толею Кузнєцовим. Коли приїжджаю до Москви, зустрічаюся з ним і його родиною, він обов’язково приходить на всі мої московські спектаклі. З Мішуліна у мене дуже теплі стосунки. Прекрасні стосунки склалися у мене і з “бандою Абдулли”, хоча там був тільки один професійний актор. Багатьох з них, на жаль, вже немає. З тими, хто живий, час від часу зустрічаємося. Колю Годовикова, який грав Петруху, не бачив досить довго. Він завжди був для мене молоденьким хлопчиком, і раптом зустрічаю його дорослим, абсолютно сформованим чоловіком – це було для мене таким відкриттям! Я його навіть не відразу впізнав. Один раз бачив Тамару Федотову, яка зіграла Гульчатай, та й то випадково. Серед моїх кіножен була дуже талановита актриса і красива жінка – Тетяна Ткач. Але після “Білого сонця пустелі” вона тільки одного разу з’явилася на екрані – в картині “Місце зустрічі змінити не можна”. Чому її не знімали, для мене загадка …
- А в реальному житті ви могли б мати гарем?
– Думаю, що ні. По-перше, у нас в Грузії це не прийнято. А по-друге, у мене була дуже гарна дружина. Белла була не тільки приголомшливою жінкою, а й чудовою акторкою. На жаль, вона довго хворіла (після народження сина більше двадцяти років провела в інвалідному кріслі) і кілька років тому пішла з життя. Але я був з нею настільки щасливий, що до цих пір не уявляю, що комусь міг би дати статус своєї дружини. Після Белли це виключається. Тим більше – гарем.
- Ви дуже сильно переживали смерть дружини?
– Спочатку – так. З часом притупляється навіть найсильніше горе. До того ж постарався подивитися на те, що сталося, філософськи. Є люди, яким взагалі не вдається зустріти своє кохання. А я зустрів. Є, знову-таки, люди, які і дня не були щасливі. Я ж любив, був любимо і щасливий цілих двадцять шість років – стільки ми з Белою прожили разом. Так на що ж мені скаржитися? Я дуже щаслива людина.
Фото: gurianews
ნაწყვეტი ფილმიდან : “ნეტავი იქ თეატრი არის?!”
რეჟიროსი – ნანა ჯანელიძე
მასტერკლასი – კახი კავსაძე (Chiaureli Brothers Art Studio)
Posted in: 
Tags:
