Добровольчий батальйон «ОУН» знаходиться у Пісках з 12 серпня. Під час служби в зоні АТО бійці «ОУН» не потрапляли в полон. За весь час, що батальйон стоїть в Пісках, було поранено 20 осіб, які служать в складі «ОУН».
Перший боєць батальйону загинув 23 листопада під час артилерійського обстрілу села Піски. Трагедія сталася на другу годину ночі під час обстрілу важкою артилерією села Піски. Внаслідок прямого потрапляння снаряду була пробита стіна будинку, де знаходився 50-річний Андрій Юрга, воїн загинув на місці.
Як розповідають бійці, за три місяці “окопної війни”, яка триває досі, жоден день не проходив без обстрілів їхніх позицій.
“Ці три місяці окопної війни нагадують Першу світову. Умовно кажучи, авіація ще не винайдена, гелікоптери не літають, “працює” артилерія. І ситуація наступна – ми перші не стріляємо. Коли вони “накривають” наші позиції градами, мінометами – ми починаємо стріляти у відповідь. Незважаючи на формальне перемир’я, яке не тривало ні одного дня, позиції батальйону “ОУН”, обстрілюють щодня, часто підходять дуже близько до наших позицій і ведуть бої зі стрілецькою зброєю. Ми стоїмо у кількох кілометрах від аеропорту. Через наші позиції намагається прорватися ворог. Разом з нами дислокуються й інші підрозділи – батальйон Правого сектору і бригади Збройних сил України”, – каже заступник командира батальйону “ОУН” Борис Гуменюк.
«ОУН» є одним з тих батальйонів, який досі не має офіційного статусу. Нещодавно міністр оборони України Степан Полторак заявив, що добровольчі підрозділи, котрі брали участь в АТО, будуть перепідпорядковані Збройним силам України, у складі яких і продовжать свою службу. На даний час батальйон «ОУН» забезпечений продуктами і необхідними речами завдяки патріотам, які не шкодують часу, зусиль і коштів, щоб підтримати українську армію.
“Наш батальйон знаходиться у розташуванні 93-ої бригади. Як окремий підрозділ з юридичної точки зору ми не існуємо, не маємо жодного статусу. Тому для нас важлива підтримка волонтерів. Географія допомоги батальйону «ОУН» колосальна – США, Австралія, Італія, Іспанія, Німеччина, Польща і всі куточки України”, – розповідає Борис Гуменюк. – “Наші потреби на 90 відсотків забезпечують волонтери. Військова амуніція, бронежилети, каски, продукти харчування, транспорт, бензин – у нас є все необхідне завдяки українському народу. Допомагають всі. Наприклад, раз в місяць приїжджає волонтерка з Івано-Франківська, а волонтери Краматорська допомагають два рази в тиждень. Я цих людей практично не знаю, вони переписуються зі мною у соцмережі, телефонують і питають, що нам треба. Волонтери приїжджають до наших позицій наскільки можна близько. Наші хлопці виїжджають їм назустріч і перевантажують допомогу. Але вся допомога, що до нас надходить – це розхідні матеріали. Бо, наприклад, нам презентували мікроавтобус, він може їздити 3 місяці, а може їздити три години. Якщо в нього вцілить снаряд – автомобіля не буде. Так само буржуйки, ми поставили в приміщення чи в бліндаж, прилетіла міна – нема бліндажа, нема буржуйки… Так само з одягом, налокітниками, наколінниками, берцями – десь треба залягти, проповзти – псується одежа, а налокітники і наколінники розлітаються під час падіння одразу”.
– В якій області сформовано найактивніший волонтерський рух допомоги бійцям ОУН?
– Наприклад, у Львові у нас потужний волонтерський пункт і функціонує первинний мобілізаційний пункт. Львів і ОУН поняття нероздільні, і так триває вже не одне десятиліття. Львів’яни активно їдуть в АТО в батальйон «ОУН» та й в інші батальйони. Дуже попрошу волонтерів і весь український народ не розслаблятися, бо ця війна надовго. Ми нині повинні бути як ніколи згуртовані.
“Якби росіяни дізналися про масштаби втрат, в Росії почались би жіночі бунти”
– Бійці батальйону «ОУН» дуже близько знаходяться до ворога. Хто стоїть по той бік фронту?
– Наш ворог різний, насправді зовсім неоднорідна маса. Я би її умовно поділив на декілька сегментів. Перший – це ті, яких ми називаємо сепаратистами, тобто люди, які мають паспорт громадянина України і підняли зброю на власну країну. Є інші – найманці з інших країн світу – кавказці, білоруси, росіяни. Це запеклі люди і дуже часто з кримінальним минулим, мародери. Є кадрові російські військові. Вони не вважають нас своїми ворогами, але їм віддали наказ, у них є вибір або виконати наказ і їхати в Україну, або піти під трибунал, бути звинуваченим у зраді батьківщини. Звичайно, є серед них дурні, які ведуться на російську пропаганду. А є ті, які не вважають нас своїми ворогами, але вони тут, вони не хочуть з нами воювати, вони не хочуть нас вбивати, але от вони стоять навпроти нас. Вони стріляють в нас, ми стріляємо у них, і вони мусять стріляти знову і влучно, рятуючи власне життя. Ситуація абсурдна.
– Чи відомо приблизна кількість загиблих з боку ворога?
– Насправді за різними даними, в тому числі за даними, якими володіє батальйон «ОУН», сьогодні росіян загинуло приблизно половину від того, скільки Радянський Союз втратив за десять років в Афганській війні. Тут росіяни втратили 5-6 тисяч бійців. Морги Таганрогу, Ростова на Дону забиті трупами. Біля моргів стоять рефрижератори, які теж забиті трупами. Вони дозовано відправляють тіла рідним, бо бояться не наразитися на материнські бунти в середині країни. Якби справді росіяни дізналися про справжні масштаби втрат, в Росії би почалася жіночі бунти.
“Ми приречені перемагати”
“Російські військові психологічно програють нам на всі сто!”
Воїни батальйону «ОУН» готові стояти на полі бою до кінцевої перемоги України.
“Україна може без допомоги Європи забезпечити себе високоточною зброєю. Ті ж “Фаготи”, “Точки-У” не поступаються американським “Джавелінам”. Ми самі можемо забезпечити потреби зброї на АТО. Для цього потрібно розконсервувати військові склади. Коли ми пішли воювати, у нас була тільки стрілецька зброя, звичайного РПГ не було, – каже координатор «Благодійного фонду АТО» Вадим Сливич. – Можливо, російські військові фізично та тактично підготовлені, але психологічно вони нам програють на всі сто. Це, напевно, найважливіше.
– Чи зможуть українські бійці звільнити захоплені території за умови відповідного наказу?
– Ми обороняємо Піски, там вже практично немає мирного населення. Там, можна сказати, цілих будинків вже немає, – каже Борис Гуменюк. – Ми чекаємо політичної волі керівництва нашої держави, яке видасть наказ про наступ. Ми готові виконати такий наказ. На українцях лежить історична місія. Я розумію, що ллється кров, гинуть кращі хлопці, але у нас немає іншого виходу – треба зруйнувати тоталітарний режим. Ми приречені воювати, ми приречені перемагати.
Тамта Ґуґушвілі
Posted in: 
Tags:
