Чотири роки тому українська мова була настільки невідомою для мене, що запитання «Як тебе звати?» було абсолютно незрозумілим. На той час я приїхала з Тбілісі (Грузія) в Тернопіль здобувати вищу освіту. Спочатку спілкувалася російською та англійською, потім помалу почала й українською розмовляти.
Нині вже п’ятий рік мого навчання в Україні і, відповідно, п’ятий рік вивчення української мови. Сьогодні я вільно володію розмовною лексикою, пишу статті… Кожен навчальний чи журналістський матеріал є ще одним кроком до вдосконалення мого знання української мови, формування власного стилю в журналістиці. - Вільне життя+
Вивчаючи мову, я почала розуміти емоції, переживання людей. Я почала пізнавати країну. Оскільки саме в словах закладена історія та динаміка розвитку кожної нації, її світогляд.
Щороку в Україну, як і я, приїжджають чимало іноземних громадян для здобуття вищої освіти. Кожен із них проходить важкий шлях пізнання довкілля. Без вивчення мови подолати цей бар’єр неможливо. Часто питають, чи важко вчити українську. Не важко, якщо прислухатися до неї. Перші слова, які запам’яталися, були чи не класичні для всіх іноземців: так, ні, дякую, Батьківщина…
Здивуєтеся, але під час вивчення будь-якої мови найлегше запам’ятовуються жаргонізми. В українській це були «капєц», «бляха-муха» і слова-паразити «так би мовити», «аби», «ясно», «отже». Чому? Бо людина, яка не знає мови, запам’ятовує все, що чує. І лише пізніше починає класифікувати для себе вивчену лексику. Особливо цікавим є вивчення фразеологізмів: пекти раків (червоніти), немов церковна миша (бідний), полохливий як заєць (наляканий), дивиться лисицею, а думає вовком — словосполучення, яких не забуду вже ніколи. Мені вдалося звикнути до мови, краще її зрозуміти за активної підтримки одногрупників та викладачів.
Пригадую, як на першому курсі, коли почала опановувати українську, мої колеги по навчанню цікавилися, як правильно вітатися, дякувати, розпитувати про справи грузинською. А ще — як на моїй рідній мові звучатиме той чи інший журналістський термін.
Ще один казус із першого курсу — латинська мова. Було доволі складно вивчати одну іноземну мову через іншу. Й тут знову допомогли мої одногрупники. А під час вивчення української літератури викладачі цікавилися і пропонували порівняти українських та грузинських літераторів тієї чи іншої епохи, напряму.
Крім того, вивчаючи українську літературу в університеті, спостерегла, що в кожного класика — своя Україна, відповідно — свій стиль і своя мова. Творчість кожного з них збагачує українську різними відтінками. Мова Тараса Шевченка підштовхує націю до самоідентифікації, мова Івана Франка — критична, сильна, Олекси Стороженка — містична, витончена, Лесі Українки — вишукана, Олександра Олеся — романтична, Ліни Костенко — глибока… Так складається тіло й дух української нації.
Нещодавно в Львові розповсюджували звернення із закликом до захисту української мови. «Вони хочуть стерти твою мову» — ця фраза привернула мою увагу. За одну мить перед очима ожила історія боротьби за збереження національної мови. Хто ж буде боротися за українську мову, якщо не галичани?! Знову Західна Україна, знову Львів…
Емоції, роздуми, переживання неможливо передати дослівно. Людині важко створити, підібрати відповідні фрази до своїх почуттів. У процесі «перекладу» часто втрачається суть того, що ми хотіли сказати. Слова здатні змінити світ, але деколи вони сильніші, коли залишаються думкою, коли думка є українською… Українська мова зберігається в роздумах української нації.
Ми постійно спілкуємося, активно обговорюємо різні суспільно-політичні питання, критикуємо, хвилюємося, переживаємо, поспішаємо і чомусь забуваємо, що деколи мовчанням можна сказати набагато більше, ніж словами. Щоб не втратити рідну мову, кожна нація перш за все повинна думати нею. Так людина пізнає рівень знань рідної мови. Щоб зрозуміти, якою є рідна для нас мова, хвилину помовчімо…
Тамта ГУГУШВІЛІ,
студентка відділення журналістики філологічного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка.
P.S. Коли Тамта надіслала цей матеріал, у тексті українську мову писала з великої літери. Як з’ясувалося згодом, у грузинській мові великої літери немає взагалі. Тому дуже приємно, що молодь із повагою ставиться до мови країни, в якій перебуває. Погодьтеся, що це неабиякий урок для тих людей, які нині відповідають за мовну політику в області зокрема і в Україні взагалі.
Фото В. ПЕРУН.
Posted in: 
